«ОБЕРНУСЯ В ЛЕГЕНДУ», сценарій виховного заходу до 145 річчя від дня народження Лесі Українки

«ОБЕРНУСЯ В ЛЕГЕНДУ»

до 145 річчя від дня народження Лесі Українки

(Лариси Петрівни Косач-Квітки)

(1871-1913)

Мета: ознайомити старшокласників з життєвим та   творчим шляхом  Л. Українки, розкрити жанрове й тематичне розмаїття творчості поетеси, познайомити з особливостями індивідуального стилю,  формувати мовну культуру, виховувати любов до поезії.

Обладнання: проектор, комп’ютер, презентація, музичний супровід.

Ведучий 1                                      

Сумлінним акордом зима в небесах.

Тужливим ехом в’ється в піднебессі.

Ми розповісти хочемо сьогодні вам

Про життя і творчість поетеси Лесі.

Жила колись на світі Леся.

Любила мріяти й співати.

Сама – найкраща із поезій,

Якої нам не написати.

У Лесі очі -  квіти з луків.

А слово птаха різнопера...

В собі тяжку борола муку,

Співаючи: “Contra spem spero!”

Ведучий 2                            Як я умру, на світі запалає

Покинутий вогонь моїх пісень,

І стримуваний пломінь засіяє,

Вночі запалений, горітиме удень.

Бібліотекар      Так писала в одному із своїх віршів геніальна дочка українського народу – Леся Українка. Історія її життя могла б стати основою величезної драми, але стала на службі найсвітлішої поезії, зоря якої яскраво пломеніє на літературному небосхилі вже 145 років. Твори Л.Українки – окраса світової літератури.

Народилася Леся у місті Звягелі (Новоград-Волинський) на Волині і була другою дитиною в сім’ї Олени Петрівни і Петра Антоновича Косачів. Мати, відома письменниця Олена Пчілка, займалася вихованням дітей (в сім’ї їх було шестеро) і вела культурно-громадську діяльність. Батько, юрист за освітою, був людиною лагідною і правдивою. У сім’ї панувала атмосфера поваги до народних звичаїв і традицій, до української культури.

У дитинстві Лариса була жвавою і допитливою дівчинкою. У чотири роки добре читала, а в п’ять написала доволі змістовного листа своєму дядькові Михайлу Дра-гоманову. Ларису по-домашньому кликали Лося, а в п’ять років попросила, щоб її називали Лесею. Коли  ще Леся не вміла читати, батько навчив проказувати за ним байки Л. Глібова, казки О. Пушкіна. Декламувала дівчинка дуже зворушливо. А коли вже на- вчилась читати, то улюбленими творами були вірші Т. Шевченка, українські народні казки, грецькі міфи, книжки про дивовижні подорожі мандрівників. Найбільше Леся гралася зі своїм братом Михайлом, їх навіть називали одним словом – «Мишолосія». Вони вигадували різні забави, фантастичні пригоди, умовно мандрували до далеких країв, до диких людей.

Зростали діти серед чудової волинської природи з синіми плесами озер і предковічними сосновими борами. Таємнича природа  і багаті фольклорні традиції волинського краю щедро напували багатющу уяву Лесі. Почувши від матері про лісову мавку, дівчина так повірила в неї, що одного разу посеред ночі втекла в ліс і, перемагаючи страх, усюди шукала цю предивну істоту.

Леся любила співати і танцювати. У Колодяжному, де довгий час проживала родина Косачів, біля їхньої садиби у неділю ввечері часто збиралися дівчата поспівати. Дівчинка непомітно підсяде до гурту і тоненьким чистим голосочком підтягує тужливі пісні про кохання. А коли підросла і навчилася нотної грамоти, то стала записувати мелодії і тексти почутих пісень.  Дуже любила Леся грати на фортепіано. «…Її музику було надзвичайно приємно слухати… Мала вона хороший слух, але ніколи нічого не грала напам’ять, тільки з нот … твори Бетховена, Шумана, Шуберта, Мендельсона, Шопена… з російських композиторів грала тільки «Баркаролу» Чайковського… з українських грала лише М.Лисенка українські пісні та композиції для співу». Любила Леся імпровізувати: це була наче не музика, а розмова з «давнім своїм другом», фортеп’яно, на різні-прерізні теми. («Спогад про Лесю Українку» Ольги Косач-Кривенюк).

Також Леся вишивала і мережила сорочечки, рушники для братів, сестер, родичів, знайомих; на дні народження батьків дарила свої вишиванки.

Дітей любила Леся по-особливому. Для молодших  вона робила власні іграшки, її ляльки з маківки, кольорових папірців і  клаптиків тканини втішали її  менших сестричок. Діти віддячували їй такою ж  любов’ю. У Колодяжному, де не було школи, вона вчила дітей читати і писати.

Літературну діяльність Леся почала рано. У дев’ять років написала перший вірш «Надія», присвяченій тьоті Єлі (О. Косач), яка була заслана до Сибіру  за політичні погляди.

(Перегляд відеофільму. Л.Українка. Пісня «Надія»)

Ні долі, ні волі у мене нема,

Ведучий  1   Коли дівчині булло 13 років, з’явився і перший друкований вірш «Конвалія». Передбачлива мати, відсилаючи вірші до друку в Галичину, підписувала їх під псевдонімом «Леся Українка»  (здрібніле ім’я «Леся», бо дівчинка ще була малою, а «Українка» писала тому, що їй не подобалося слово «українофіл», тоді часто вживане; «Українка» - значить дівчина з  України). Так Олена Пчілка назавжди поєднала долю Лесі з долею України.

Ведучий    2   У сім’ї Косачів була хороша традиція – влаштовувати родинні літературні та народні свята. Душею цих свят завжди була Леся: вона була і сценаристом, і режисером, і костюмером.

Ведучий  3   Доля розпорядилася так, що нагородила Лесю дивовижними здібностями і водночас змусила виборювати життя в щоденних муках і стражданнях. Під час свята Водохреща в Луцьку цікавість потягнула дівчинку до берега річки Стир, подивитись, як освячуватимуть воду та так захопилася, що не відчула, як промочила ноги в крижаній воді. Наслідок не забарився: спочатку боліла нога, потім рука. Діагноз – туберкульоз кісток. Лесі було  10 років. Щоденна боротьба з болем гартувала Лесину волю. Відраду і фізичне заспокоєння приносила праця. Дівчина захоплювалась світовою історією, літературою, мовами; багато читала, перекладала з російських та зарубіжних поетів і письменників.Та ще в дитинстві поетеса засвоїла правило: щоб не плакати, треба сміятись. Отак і змагалася з важкою недугою все життя. Іноді цілий місяць доводилося лежати в гіпсі, в «липучих кайданах»,  як казала вона сама.

Леся                                              В лихім гуморі муза

Так само,як і я,

Прив’язана за ногу

Фантазія моя.

Вернусь на грунт «реальний»

До ближніх, власних справ!

Вночі тепер сплю мало.

А ледве сліз не ллю,

А вдень зо всієї сили

Об землю лихом б’ю…

Ведучий 1   Леся не вчилася у жодній школі, а всі знання здобувала самотужки. Вже в 13 років була читачкою київської університетської бібліотеки. В 19 написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (видано 1918 рік).

Ведучий 2 Часто їй доводилося їздити на лікування в Крим, на Кавказ. З вікна поїзда милувалася вона краєвидами, а поетична уява творила вірш «Красо України, Подолля», що увійшов до циклу «Подорож до моря».

Ведучий 3 В 15 років Леся знайомиться з Максимом Славінським, який став її першим кохання. Друга романтична зустріч відбулася в 1892 році. В майбутньому Славінський стане одним із керівником Центральної Ради, послом Української Народної Республіки в Празі. Заарештований чекістами, він помре в тюрмі. Леся Українка присвятила М. Славінському такі шедеври любовної лірики, як "Горить моє серце", "Стояла я і слухала весну", "Сон літньої ночі", "Хотіла б я піснею стати"...

Ведучий   1  Хвороба  не відступала, але  Леся все сподівалася на диво, на одужання. В 1899 році украй зболену, змучену багаторічним туберкульозом кісток Лесю відвезли на чергову операцію до Берліна. Операція пройшла нібито успішно, однак післяопераційний період був тяжким. І хоча дівчина писала: «Але поки я притомна, стогін мій не злунає!», вночі втрачала свідомість, декламувала вірші італійською і німецькою і … таки плакала. Той плач краяв серце матері, котра ночами не відходила від Лесі. Професорів, що лікували дівчину, дивували мужність і терпіння, з якими вона переносила страждання. 

Леся                                      Хто вам сказав, що я слабка,

що я корюся долі?

Хіба тремтить моя рука

чи пісня й думка кволі?

Ви чули, раз я завела

жалі та голосіння, –

то ж була буря весняна,

а не сльота осіння.

А восени… Яка журба,

чи хто цвіте, чи в’яне,

тоді й плакучая верба

злото-багряна стане.

Коли ж суворая зима

покриє барви й квіти –

на гробі їх вона сама

розсипле самоцвіти.

Ведучий   2 Після складних операцій Леся вирушала відновлювати сили до Одеси, Ялти, Тифліса, Кутаїсі, за кордон  - в Болгарію, Німеччину, Італію, Єгипет.

Ведучий     В Ялті Леся зустріла друга по нещастю – хворого чахоткою революціонера Сергія Мержинського – із числа перших білоруських марксистів: йому було 27, їй – 26. Листи, короткі зустрічі. Її обранець навіть  приїздив до Лесиної матері, але та була проти їх почуттів, користуючись матеріальною і фізичною залежністю хворої дочки. Але Леся, нехтуючи всіма заборонами й надмірною материнською опі-кою, майже шість місяців доглядала його в Мінську. Смерть Мержинського в 1901 році стала для неї «чорним днем й одночасно найяскравішим сплеском у творчості».  Фактично за одну ніч  Леся написала драматичну поему «Одержима», яку присвятила другові, що назавжди пішов із життя. Протягом однієї трагічної ночі і страшною ціною Леся Українка стала драматургом

Леся    «…я писала в таку ніч, після якої вірно довго буду жити, якщо вже тоді жива залишилась. І писала,навіть не вичерпавши скорботи, а в самому її апогеї…»

Ведучий    3                    І було горе ...І був відчай ...

Уста говорять :”Він навіки загинув!”

А серце каже :”Ні, він не покинув”.

Ти чуєш як бринить

Струна якась тремтяча?

Тремтить – бринить, немов сльоза гаряча,

Тут в  глибині і б’ється враз зі мною:

-  “Я тут, я завжди тут , я вся з тобою!”

І кожний раз, коли почне бриніти,

Тремтять в моєму серці тії квіти ,

Що не хотів їх у труну ховати,

Тремтять і промовляють враз зомною

“Тебе нема, але я все з тобою.”

Ведучий  2    Через шість років після смерті Мержинського, коли Лесі виповнилося 36 років, вона познайомилась зі студентом-першокурсником Климентом Квітке. Він вивчав народну музику та записував українські пісні й мелодії. Їх зблизила спільна робота над фольклорними збірками. І цього разу Леся не дозволила матері перешкодити її жіночому щастю: коли Леся об’явила про своє рішення вийти заміж за Квитку, мати була категорично проти. Однак характер у Лесі був рішучий: вона повністю відмовилась від батьківських грошей і пішла до Климента, щоб почати з ним нове і самостійне життя.

Ведучий  3  У 1907 році Климент і Леся обвінчались у Вознесенській церкві у Києві. Одружившись, Климент доказав Лесі свої почуття: прикладав усі зусилля, щоб зібрати гроші на її лікування, продаючи все нажите. На ці гроші Леся лікувалася в Європі у найкращих лікарів, але хвороба продовжувала прогресувати..

Ведучий  1     На ці роки припадає розквіт творчості Лесі Українки. За останні п’ять років створені монументальні композиції драматичних поем «Лісова пісня», «Камінний господар», «Оргія», які Ліна Костенко назвала «феноменальним явищем в українській літературі. За масштабами художнього мислення це явище рідкісне навіть у контексті досягнень світової культури… В українській літературі  до Лесі Українки драматичної поеми практично не було. Таке визнання жанру «драматична поема» - вона впровадила перша».

Ведучий 2   Останні роки поетеса жила далеко від рідних місць, маючи потребу в теплому кліматі. Зиму вона проводила в Італії або Єгипті, літо – в Грузії.

Ведучий   3    Вершина поетичного генію Лесі Українки драма-феєрія «Лісова пісня». За її словами за 10-12 днів вона сотворила чудовий сплав, де краса недоторканої природи, дивний світ наївної народної міфології протистоять людській убогості і безкрилості. Сила «Лісової пісні» в тому, що в ній злилися в одне ніжна мелодія поетичного слова і надія, що доброта, щирість, самопожертва можуть стати порятунком для людського духу. А останній монолог  дочки лісу – Мавки – звучить як заповіт самої поетеси.

Мавка                        О, не журися ти за тіло!

Ясним вогнем засвітилось воно,

Чистим, палаючим, як добре вино,

Вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

Ляже, вернувшися, в рідну землицю,

Вкупі з водицею зростить вербицю, -

Стане початком тоді мій кінець.

Ведучий  1    1 серпня 1913 року Леся Українка померла в Грузії у містечку Сурамі.  Життя обірвалось у злиднях далеко від України. Обірвалось під час могутнього злету духу, здолавши рамки хворого тіла.

Ведучий  2     Коли Лесю ховали в Києві, на Байковому кладовищі, влада не лише заборонила нести труну з тілом поетеси на руках, тримати вінки чи квіти, співати дорогою «Вічна пам’ять», а й навіть виголошувати промови. Імперії не люблять живих, бо живим притаманна пам’ять. Але ще більше імперії не люблять мертвих, бо їхні останні сумні пристанища нагадують:земля належить тим, хто поливає слізьми і обсипає квітами розкидані по ній могили. Бо їхня пам’ять живитиме прийдешні покоління, зароджуватиме в серцях бажання бути вільними на своїй землі.

Бібліотекар    Прожила Леся всього 42 роки, і 33 із них плідно працювала на літературній ниві.

Леся, яка стільки зробила для розвитку рідної культури, була і залишається нашою національною гордістю. Світова література не може назвати іншого письменника з таким талантом, щирим і самобутнім голосом, полум’яним серцем і мудрим розумом.

 Ведучий 2   І, може, тоді завітає та доля жадана 
                   До нашої рідної хати,
                   До тебе, моя Україно мила, кохана.
                   Моя безталанная мати.

Додаток

Презентація до виховного заходу "Обернуся в легенду"