Природа була німою, мовчазною й безпорадною проти шкідників, якби її не населяло пташине царство. Чи велике пташине царство України? Відповідь на це запитання теж дають ліричні Л пісні українського народу. Птаство України, яке оспівують народні пісні, представляють лелеки, орли, соколи, солов'ї, чайки, пугачі, голуби, чаплі, щиголь, круки, чорногузи, сови, снігурі, шуляки, сороки, журавлі, горлиці та багато інших. Кожен з цих образів включається в певний поетичний контекст і надає пісні особливої чарівності й неповторності.

Образи птахів надзвичайно широко застосовуються в пісенному фольклорі. В більшості випадків вони включаються в різні образні конструкції, такі як порівняння:

 

А мій милий йде,
символи:                    Як голуб гуде

(Ой там на горі,

Ой там на крутій,

Ой там воркувала

Пара голубів),

паралелізми:   (Ой полетіли двоє голубів на воду,

Ой кохалися двоє діточок зроду Та інші

 

В результаті мого дослідження вдалося виявити пісню «Що щиголь гадає», яка побудована на наскрізному паралелізмі. Персонажі цієї пісні не люди, а представники пташиного царства, що значною мірою характеризують представників птаства, що можна зустріти на території України: щиголь, синиця, ластівка, зозуля, соловейко, сорока, чапля, крук, чорногуз, сова, снігур, горобець, шуляк; пугач. Привертає увагу те, що в цій пісні птахи діють як люди. Вони справляють весілля, причому кожен птах виражає певний людський характер:

Що щиголь гадає,

Що жінки немає?

Марно щиголь молодий

В світі пропадає.

Щиголь — хлопець гарний

І на вроду вдатний,

Засватав він гарну птицю —

Молоду синицю.

В суботу в вечір

Могорич запили,

А в неділю до схід сонця

Весілля зробили.

Ластівочки — дружечки

Вінок завивали,

А зозулі — свашечки

В долоні плескали.

Соловейко у садочку

Став в сопілку грати,

А сороки-білобоки

Пішли танцювати.

Чапля коло печі

Страву доглядає,

А крук меду доливає,

Гостей напуває,

А чорногуз-батько

Розгулявся гладко,

Сова сидить за столом,

Скоса поглядає.

А снігурик-дружба

По подвір'ю ходить,

А горобці в коноплях

Наробили шкоди.

Шуляк на порозі

Стоїть на сторожі,

Пугач п'яний, безпам'ятний

Лежить на дорозі:

Досліджуючи поетичні тексти української народної лірики, я помітила, що найчастіше в піснях зустрічаються образи голубів-Можливо, це пояснюється тим, що голуб завжди живе біля людської оселі. Це птах, який прагне, як і людина, жити в парі. Птах спокійної мирної вдачі. Голос цього птаха надзвичайно приємний, він не викликає роздратування, він чарує своїм вуркотінням до голубки, що нагадує тиху розмову закоханих. Голуб — птах делікатної вдачі. Він своїми крильцями і шийкою горнеться до голубки, що нагадує пестощі закоханих, це птахи, які, торкаючись одне одного дзьобиками, підтверджують ніби «подружню вірність», жадність одне одного, що в людському житті закріпляє поцілунок. Саме тому дуже часто людина проводить паралелі між стосунками парубка й дівчини, чоловіка й жінки, голуба й голубки. Саме тому в повсякденній мові часто зустрічаються звороти: «як голуб з голубкою», «як голуб'ята», «закохані голубляться». Саме тому образ голубів включається в різні образні конструкції.

Так образ пари голубів у народній пісні виступає як образ-символ. Голуби — це пара закоханих, які не можуть жити одне без одного. А про те, що голуби — птахи вірності, відданості, любові, свідчать такі рядки з українських народних пісень:

З тої гори високої вітер повіває,

Сивий голуб-голубочок голубки шукає.

Ой яка ж то голубочка, ой як дуже мила.

Не маленька, рум'яненька, сама чорнобрива

«З тої гори високої»

Ой там за лісом, за дубиною

Сидів голубко з голубиною

Обнімалися, цілувалися,

Одним криленьком накривалися

«Ой там за лісом, за дубиною»

Образ голуба чи голубки часто включається у поетичне звертання і є синонімом до слова милий, мила, парубок, дівчина:

Ой мій миленький, голубку сивенький,

Не по правді живеш,

Ворота хиляєш, хатоньку минаєш

Та й до іншої ідеш.

Дуже часто в піснях образ голуба й голубки вживається як неузгоджене означення-

прикладка:

Ой як вийшла мила Голубонька сива...

Все це є підтвердженням того, що образ голубів настільки органічно ввійшов в пісенну лірику народу, що такі вислови,,, як «голубчик сивенький», «голубонько мила», часто вживаються в піснях і виступають замінниками образу коханої та коханого. Символом землі української можна вважати і співуна солов'я, що своїм перетьохкуванням збуджує в людей і сум, і радість, і почуття гордості за те, що випало

таке щастя жити на Україні, тішитися солов'їним співом, милуватися калиною. А про те, що українців завжди зворушувала солов'їна пісня свідчать рядки багатьох українських пісень. Наведемо рядки однієї з таких пісень:

Соловей каже:

Тьох-тьох, тьох-тьох.

Котяться сльози,

Як той горох.

«Ой вербо, вербо»

Про те, що соловей був справді символом отчої землі, свідчать слова української народної пісні «Ой піду, я в ліс по дрова»:

А на чужій стрононці

Ні батька, ні неньки.

Тільки в саду вишневому

Співа соловейко.

Спів солов'я у пісні — єдина втіха і розрада на чужині. А про те, що українці обожнювали цього птаха, надавали йому магіч неї сили — віщуна, птаха, який все знає, про це свідчать рядки з пісні «Ой чи воля, чи неволя»: Ой піду я у садочок, Ой да щипать-рвати ягідочок. Ой чи рвала, чи не рвала, Он да соловейка розпитала: - Соловейку сизокрилий, -Ой да скажи правду, де мій милий. Своєрідний і цікавий образ зозулі в українській пісні. Найчастіше зозуля в піснях — образ жінки-матері. Часто устами зозулі промовляють вдови, до неї звертаються сироти, а також знедолені. Тому образ зозулі в українській пісенності асоціюється з тяжкою долею, сумом, невдалим заміжжям, тугою за батьківщиною, та ін. На підтвердження цього наведемо рядки з відомих українських пісень: А зозуленька Ку-ку, ку-ку За що ж я терплю Таку муку? «Ой вербо, вербо». У цій пісні куванням зозулі промовляє жінка, яка натерпілась лиха через чоловіка п'яницю.

А зозуля з пісні «Ой полети, зозуленько» — символ батьківщини, символ материнської хати, єдина згадка і втіха на чужині:

Ой полети, зозуленько,

На зорі раненько,

Та й на моїй родиноньці

Закуй жалібненько!

Сядь, зозуле, край віконця,

Де мати сідає,

Із якого мене ненька

Щодня виглядає.

Облітай же, зозуленько,

Вишневий садочок,

Та й принеси хоч квітоньку,

Хоч один листочок!

Близькі до згаданих і пісні «Ой сивая зозуленька» «Ой мала мати дочку» та інші. Схожі між собою в українських піснях образи ворона та пугача. Бо ці птахи, часто в піснях навіть своєю присутністю, викли кають негативні емоції. Для прикладу візьмемо пісню «Ой кряче, кряче та чорненький ворон»:

Ой кряче, кряче та чорненький ворон

Та у лузі над водою;

Ой плаче, плаче молодий козаче

На конику вороному.

Ой кряче, кряче та чорненький воррн

Та на глибокій долині;

Ой плаче, плаче молодий козаче

По нещасливій годині. У цій пісні образи ворона і козака вступають між собою в паралельну конструкцію: ворон — провісник суму, своїм криком ніби підсилює почуття туги, що викликана нещасливою годиною у козака. А птах пугач ось як входить в пісенний образ у пісні «Ой скинемось та й по таляру»:

Приїхали під байраки,

Та й стали коня попасати.

Стали коня попасати,

Ой почав пугач та й пугати,

Ой ти, пугачу та пугаченьку,

Не пугай в саду, в байраченьку.

Як же мені та не пугати,

Що наїхали гайдамаки?

Гей, хотять байрак ізрубати. Пугання цього птаха викликає тривогу, передчуття чогось не доброго. У народі пугач — це провісник нещастя.

Дуже близькі й схожі між собою у пісенному фольклорі образи орла й сокола. Є така пісня, що має назву «Побратався сокіл», у якій є такі рядки: Побратався сокіл З сизокрилим орлом . Це метафорична конструкція, яка включена в претичний твір, побудований на наскрізному паралелізмі.

Сокіл і орел в українських піснях — це перш за все образи, що символізують мужніх, відважних чоловіків. Крім того, вони

часто виступають і як синоніми до представників чоловічої статі. Наприклад:

Ой куди їдеш та й од'їжджаєш,

Сизокрилий орле,

Ой хто ж мене, та й молодую,

Без тебе пригорне.

«Ой в лісі, та у лісочку» .

Або:

Посади його, дочко,

за сосновий столик.

Та назви його, моя дочко,

Сивенький соколик...

«На долині дуб, дуб» У другій пісні сивеньким соколиком батько дочку змушує називати нелюба. Згадуються в українських піснях також і журавлі («Налетіли журавлі» , горлиці («Ой летіла горлиця» , ластівки («Як прилетіло аж три ластівочки» , галки («Летить галка через балку» та інші птахи.

На основі проведеної роботи я переконалися, що тексти українських народних ліричних пісень мають неабиякий українознавчий (бо відтворюють особливості флори й фауни України) і народознавчий потенціал (бо передають особливості світосприйняття українського народу, його образної свідомості).