П`ятниця, 29.03.2024, 08:14
Вітаю Вас Гість | RSS

Методичне об'єднання вчителів гуманітарного циклу

Меню сайту
Зарубіжна лі-ра

«Методичний портал»

Виховна робота

«Методичний портал»

Форма входу
Block title
Оцініть мій сайт
Всего ответов: 146

«Відображення географії і природного середовища в українських народних піснях»

« Україна - це вислід труду і праці багатьох поколінь. Природа недала українському народові вигідних умов життя, не забезпечила йому легких успіхів і безтурботного існування. Важкими зусиллями доводилося добувати життєвий простір. Довгі сторіччя тривали змагання й боротьба, поки наші предки закріпили за собою свою землю, багато вони « утерли поту », поки опанували і скультуризували дикі поля та зорганізовали державу »

Пісня була супутницею українців у боротьбі й щоденних турботах і тому зафіксувала тяжкі часи боротьби за життєвий простір з ненависними загарбниками - турками й татарами. Яскравим прикладом у цьому плані може бути пісня " Ой з-за гори чорна хмара":

Серед ночі в Дикім полі

Рушниці ревіли,

А в Очакові туркені

Та й від страху мліли.

Прабатьківщина українського народу, тобто землі, на яких жили наші предки в найдавніші відомі часи, простягалася приблизно від середньої Вісли по горішній Дінець, обіймала Холмщину, Галичину, Волинь, Полісся , Київщину. За південну границю суцільно заселеної території можна прийняти лінію: Коломия, Вінниця, Черкаси, Суми. Це була лісова і лісова-лугова смуга. Це також знайшло відображення у надзвичайно популярній пісні " Од Києва до Лубен":

Од Києва до Лубен

Насіяла конопель.

Од Ніжина до Прилуки -

Та побила закаблуки.

От Полтави до Хорола -

Черевички попорола.

І. П. Крип'Якович, досліджуючи історію України, зазначав: " На південь від цієї лінії, у степову смугу, людність уклинювалася тільки островами, в деяких місцях, доходячи аж до моря ". Про те, біля моря були поселення українців, свідчить цілий ряд українських народних пісень " Ох і закувала сива зозуленька ", " Ой у неділеньку ", " Ой на морі синьому ", " Ой пошлю я чорну галку", " Ой у полі криниця безодня " та ін. Так, у останній пісні співається:

А приїхав мій миленький з поля,

А прив'язав коня до явора,

А сам пішов до синього моря.

А в пісні " Кущ калини процвітає " є такі рядки:

Кущ калини процвітає

Та й звідтіль...,

Ой зозуленька, гей

Погляда.

А в пісні " Ой не шуми, луже " є однозначне твердження, що Україна мала вихід до моря :

 

А моя могила Край синього моря, Де була між нами Тихая розмова!

У пісні «Ой у недільку» є такі слова:

Та не знайшла неньки,

Що мене зродила,

Тільки знайшла синє море

Глибоке, безоднє.

Пісня «Ой пошлю я чорну галку» розповідає про тяжкі переживання ліричного персонажа, тугу його за ріднею, що живе біля моря: Ой пошлю я чорну галку В море риби їсти: — А принеси, чорна галка, Від родини вісті.

Слід зазначити, що море є тією реалією, яка органічно вийшла в свідомість українського народу й активно включається в різні образні конструкції, зокрема, у паралелізм:

Ох, і як заграло-застогнало Синє море...

Гей, ох, і буде ж тобі, дівчинонька, Тут без мене горе!

Аналогічне образне утворення можна спостерігати й у пісні «Ходить орел понад морем»:

Ходить орел понад морем,

Ой ходить орел, гей, та й понад морем,

Та й заглядає пильно в воду.

...Нема зими, нема льоду.

Ой нема зими, гей, та й нема льоду,

Та й нема дівці переходу.

...Та й нема дівці переходу,

Та й на той бік через воду.

«Заселення південних земель не мало постійного характеру, а змінювалося залежно від зовнішніх обставин: Якщо степи були свобідні від кочових, орд, колонізація збільшувалася, коли ж напір степовиків ставав нагальніший, населення відступало на північ. Опанувати степову смугу і дійти до моря було — у дальших перспективах розвитку українського народу — завданням надзвичайно важливим. Чорне море — це ж природна границя України. Поки колонізація не дійшла до моря, доти територія України залишалася незакінчена, мала характер континентальний: тільки опанування морського побережжя відкривало Україні свобідний шлях до світових зв'язків. Осягнути цю ціль пощастило українському народові щойно після довгих століть змагань і боротьби».

Боротьба за морський простір не могла не знайти відображення й у народних ліричних піснях, причому море, морська хвиля виступає спільницею українців, як у пісні «Гей, по синьому морю хвиля грає»:

 

Гей, по синьому морю хвиля грає, Гей, турецький корабличок розбиває, Гей, сорок тисяч війська витопляє, Гей, сорок тисяч війська ще й чотири, Гей, виїздили козаченьки з України.

Українці з давніх—давен обожнювали, олюднювали природу. У пісні «В Царіграді на базарі» дівка-бранка «спом'янула отця— неньку», «в свою землю поглянула», і хвиля ніби відчула тяжкі переживання невольнички:

Десь узялась на морі хвиля,

Всі кораблики побила,

Татарина затопила,

Невольничку зоставила,

В свою землю викинула.

І. П. Крип'якевич зазначав: «Характеристичною рисою географічного положення України було її безпосереднє місце між Центральною Європою та Азією. Як римський Янус, Україна має два лиця — одно звернено до Заходу, друге — до Сходу. З західних країн вели до нас карпатські переходи, шляхи на сухих вододілах і балтицькі ріки. Комунікація з Заходом не зустрічала ніяких перепон, і Україна була зв'язана дуже близько з Західною Європою — і господарськими справами і культурою. Ці тісні зв'язки з Заходом також відрізняли Україну від інших країн Східної Європи».

Але не завжди стосунки з народами і країнами Східної та Західної Європи .були дружніми, бо вони нерідко посягали на територію України, на свободу українського народу. Найяскравіше це виразилося у таких народних піснях: «Гей, був в Січі старий козак»:

Ой не схотів же той Сава

Козакам служити —

Відклонився до ляшеньків в Польщу

Паном жити.

У пісні «Ворскла річка» оспівана боротьба проти шведів: Козаченьки

 З москалями

Потішались над

Брагами,

Добре бившись за Полтаву

 Всій Росії в вічну славу.

Але особливо часто згадується боротьба українців проти польських магнатів, як у пісні «Зібралися всі бурлаки»:

А ти, графе, ти Потоцький, Розпроклятий сину, Занапастив свою Польщу, Та взяв Україну!

Дуже багато пісень про визвольну війну 1648—1654 рр. Чимало пісень про коліївщину, ось одна з них:

Максим, козак Залізняк,

 

Козак з Запорожжя, Як виїхав на Вкраїну, Як повная рожа, Зібрав війська сорок тисяч В місті Жаботині, Обступили город Умань У їдній годині.

(«Максим, козак Залізняк»).

Щедро оспівана в народнопісенній творчості і сама Україна. І цей образ у піснях персоніфікований, він уособлював у собі прагнення, страждання, надії усього українського народу. Яскравим прикладом у цьому плані може бути пісня «Зажурилась Україна»:

Зажурилась Україна,

Що нігде прожити.

Гей, витоптала орда кіньми

Маленькії діти!

Ох маленьких витоптала,

Великих забрала,

Назад руки постягала,

Під хана погнала.

Або ще пісня «Ой Морозе, Морозенку»:

 Ой Морозе, Морозенку,

Ой да ти славний козаче!

За тобою, Морозенку,

Вся Вкраїна плаче!

Образ України в піснях звеличувався, обожнювався народом, що їх творив, співав, передавав з уст в уста. Це такі пісні, як «Ой не знав козак», «Ой там за Дунаєм», та інші. Зокрема, у першій співається:

Гей, нехай стану, гляну-подивлюся

Я на мою Україну!

А з тої могили видно всі країни,

Сиз орел літає,

Гей, стоїть військо славне запорізьке

Та, як мак, процвітає! Україна к народних піснях — це образ рідної землі, Батьківщини. І щоб підкреслити любов до своєї праматері українці часто єднали образ України з іншими українськими образами-символами: «садом зеленим», бо. Україна і справді була як квітучий сад. Для прикладу можна взяти слова з пісні «Прощай, слава»:

Прощай слава, город рідненький,

Прощай, Україно!

Прощай, мій сад зелененький,

Прощавай, дівчино! У ряді інших пісень — це образ калини, що стала, символом України. Так, наприклад, у пісні «Гей, у лузі червона калина», є такі рядки:

Гей, у лузі червона калина,

 

Гей, гей похилилася,

Чогось наша славна Україна,

Гей, гей зажурилася....

Крім того, у деяких піснях образ-символ калини подається як символ лицарської слави, слави козацької. Калину часто садовили на могилах тих, хто віддав своє життя за рідну Україну. Ось як співається в пісні «Ой з-за лісу із-за темного»:

Та посадили миле браття Червону калину,

Щоб дійшла лицарська, слава

На всю Україну.

Існує ще цілий ряд пісень, таких, як «За нашою слободою», «Гей, по синьому морю хвиля грає», «Ой у полі нивка», «Козак коня напував», та багато інших українських пісень, де так чи інакше народ згадує Україну.

Крім України, в народнопісенній спадщині українців згадуються й інші території, регіони. Зокрема, Польща «Зібралися всі бурлаки», Молдова «Гуляв чумак на риночку», Сибір «За Сибіром сонце сходить», Крим «Ой у полі три криниченьки» та інші.

Тісно переплетені між собою образи України - і річки Дунаю. Пісня «Ой там за Дунаєм» свідчить про це:

Ой там за Дунаєм

Молодець гуляє.

Молодець гуляє,

Та молодець гуляє,

На той бік гукає,

Подай, подай перевозу,

Я перевезуся.

На свою Вкраїну,

Та на свою Вкраїну,

Ще раз подивлюся.

Можливо, ця пісня, як і цілий ряд інших, виникла н ті часи, коли українське козацтво мало Задунайську Січ.

Пісенна творчість України донесла до нас величезну кількість пісень, де річка Дунай перш за все — символ України. В пісенну історію ця річка увійшла як тихий Дунай. Епітет тихий закріпився за назвою Дунай як ознака того, що ця річка в своїй течії небурхлива, тихоплинна, але іноді в часи весняного розливу вона може бути й бурхливою, й бистрою. У пісні «Тихий Дунай» е такі рядки:

Тихий Дунай, тихий Дунай

Бережечки зносить.

Є в пісенному фольклорі і натяк на існування Задунайської Січі; козак у пісні «їхав козак за Дунай» залишає дівчину, їдучи навійну, захищати рідну землю;

Їхав козак за Дунай,

Сказав: «Дівчино, прощай!

Білих ручок не-ламай,

Ясних очок не стирай,

Мене з війни зі славою

К собі ожидай!»

Крім славнозвісного Дунаю, в українських піснях згадуються й інші річки, такі

 

як Дон «Тиха вулиця, тиха», Ятрань «Там, де Ятрань круто в'ється», Ворскла «Ворскла річка», Десна «В кінці греблі шумлять верби» та інші. Багаті родючі українські землі. Багата Україна на ліси, гаї, діброви, байраки, луги. Цю особливість географії України теж відобразила народна пісенна творчість. Народ любив, беріг рідну природу, тому часто в піснях звертається до зелених насаджень, як до живих істот. Зокрема, такі звертання, як: «Добрий вечір тобі, зелена діброво, добрий вечір тобі, ти темний байраче!», «ой гаю, мій гаю, густий кучерявий», «розвивайся, луже, зелений байраче» та інші. Ці поетичні звертання ще й ще раз підтверджують думку багатьох дослідників-фольклористів, що в українців було особливе світовідчуття, вони не відділяли себе від природи, від її флори і фауни. Мандрівники-іноземці в своїх нотатках відзначали, що слов'яни (руси) опоетизовують природу, навіть приносять їй жертви. Костянтин Багрянородний (X ст.) розповідав, що на острові Георгія (Хортиця) був святий дуб, якому руси приносили дари. У літописних записах є свідчення, що слов'яни обожнювали оточуючий світ, олюднювали його. То ж не дивно, що в найдавніших слов'янських і українських піснях таке велике місце посідає опоетизована природа. Слід зазначити, що кожна реалія географії має свої особливості. І пісенні твори доносять до нас це. Наприклад, знаючи про те, що луг — це поросла травою й кущами лука, і дослідивши ті пісні, в яких згадуються луги, можна відзначити те, що найчастіше в лузі росла калина. Підтвердженням цьому може бути назва пісні «Чи я в лузі не калина була». Про те, що часто по лугах росла калина свідчать і пісні «Калино малино, чого в лузі стоїш», «Ой у лузі та ще й при березі». А в пісні «Ой хмелю ж, мій- хмелю» калина, що росте в лузі, подається в парі з хмелем, теж дуже розповсюдженій на Україні декоративній рослині, що належить до сімейства трав'яних. Ось слона з цієї пісні:

Де ж ти, хмелю, зиму зимував,

Що й не розвивався?

Зимував я зиму, зимував я другу,

Зимував я в лузі на калині...

Слід зазначити, що в цій пісні хміль і калина не просто рослини, які створюють поетичну картину, чи виступають природним фоном, на якому відбуваються події, покладені в основу пісні, а виступають вони як поетичні образи-символи: калина — молода незаміжня дівчина чи жінка, в даному випадку молода вдова, хміль — молодий, нежонатий парубок. В основі цих образі в-с им-волів лежить образний паралелізм: «Де ж ти, хмелю, зиму зимував, що й не розвивався, де ж ти, сину, нічку ночував, що й не роззувався, де ж ти сину, нічку ночував, щой не роззувався».

Цілий ряд українських народних-пісень свідчить про те, що калина росла не тільки в лугах, а й у гаях. Ось, наприклад, у пісні «Ой пішла дівчина» є такі рядки:

Ой пішла дівчина

У гай по калину....

У гаях на Україні росли гриби. Про це співається у цілому ряді пісень. Особливо популярною серед них є пісня «Дівчинонька по гриби ходила», в якій є такі слова:

Дівчинонька по гриби ходила,

В зеленому гаю заблудила.

А в пісні «Гаєм зелененьким» подається ціле природне суцвіття, мальовничий куточок України, де і гай, і річка, і соловей на яворі, і барвінок:

 

Гаєм зелененьким вода тече,

На яворі соловей щебече.

Там дівчина мила

Віночок увила

З барвінку.

Олексій Воропай у своїй книзі «Звичаї нашого народу» зазначив, що «зелений барвінок — символ тривалого кохання, і навіть куповані на базарі «київські вінки» перевивалися зеленим барвінком». За народним повір'ям у весільний вінок молодої обов'язково повинен вплітатися барвінок як своєрідний оберег від усього злого. Фактично барвінковий вінок — це вінок нареченої —дівчини, яка готується до шлюбу з коханим.

Не менш гарні й чаруючі українські ліси, а вони на Україні різні: і дубові, які називають у народі дібровами

(Та й поїдемо в чисте поле,

Та в чисте поле, в дібровоньку.) і соснові, які називають борами

(Козаче, соколу,

Виведь мене із темного бору)

 і байраки-ліси, що густо поросли чагарниками,

(Ой не пугай, пугаченьку,

в зеленому байраченьку)

і мішані ліси, де ростуть і дуби, і явори, і терен та інші рослини. Та не тільки рослинний світ стає предметом змалювання, оспівування народною лірикою, а й особливості тих чи інших місцевостей, а наша Україна — це країна мальовнича своїми краєвидами, ..тому не обійшли народні пісні її особливостей рельєфу різних регіонів України. Образ рельєфу майстерно вплітається в образну тканину пісні, щоб яскравіше відтворити в нашій уяві мальовничі куточки. Народ в піснях ніби милується своїми степами, долинами, горами, рівнинами, полями, бескидами, балка ми, ярами та ін. Досліджуючи народні пісні, ми побачили, що ці образи вживаються в пісенних текстах досить часто. Слід зазначити також, що вживаються вони в різних значеннєвих варіантах. Так, наприклад, образ поля в народних піснях може вживатися в значенні ділянки землі, яку використовують під посів злакових культур. Про такі поля йдеться в піснях «Ой у полі нивка», «Ой ти, місяцю-зоре», «Ой у полі тихий вітер віє». Наведемо рядки з останньої пісні:

Ой у полі тихий вії ер віє,

А там козак пшениченьку сіє. Образ поля вживається в піснях і в значенні безлісової рівнини. Рядки з пісні «Та не жур мене, моя мати» ) підтверджують це:

В чистім полі тирса шумить,

Катран зеленіє.

Часто в піснях зустрічається образ чистого поля: Чисте поле від того, що немає на ньому дереві поле — велика далекопроглядна рівнина. Але іноді то там, то там на полі росте то кущ калини, то береза чи тополя. Наприклад, як це у пісні «А в полі березам:

А в полі береза, А в полі кудрява. Ой у полі дві тополі

 

Одна одну перехитує.

Слід зазначити, що Тарас Григорович Шевченко у своїй поемі «Тополя», яку вважають теж народною, поетизує образ тополі, що символізує образ беззахисної дівчини. Тополя, що стоять серед поля, така ж одинока як і дівчина, що перетворилася в це дерево:

По діброві вітер віє,

Гуляє по полю,

Край дороги, пне тополю

До самого долу.

Приблизно в такому плані, як і образ поля, в піснях може виступати і образ гір. Зокрема, гори в піснях вживаються в значенні кам'янистої гірської породи чи місцевості, вкритої ними. Саме про таку гору йдеться в пісні «Ой там за горою»:

Ой там за горою,

Там за кремінною.

Не по правді живе

Чоловік з жоною.

В цій пісні образ гір служить не конкретизації місця, де відбуваються події, що оспівані в пісні, а підвищує ступінь, узагальнення того, про що співається.

А ось у пісні «Ой на горі калина» йдеться мова про невелике ґрунтове підвищення — пагорбок, яких немало на Україні, які також називаються горами, хоча це невеликі узвишшя, серед долини:

Ой на горі калина.

 На долині, серденько, малина...

 Дослідивши поетичні тексти цілого ряду пісень, ми побачили, що образи долин вживаються в кількох семантичних значеннях. Долина — рівна площина, яку використовують під пасовища для свійських тварин. Наприклад, у пісні «На вулиці скрипка грає»:

По долині вівці пасла, Назбирала горщик масла. А в пісні «Ой на горі жито» долина, крім рівної місцевості, виступає синонімом до поля, причому обробленого, засіяного сільськогосподарськими культурами:

Ой на горі  жито,

На долині жито.

А в пісні «Ой на горі льон, льон» гора — це символ узвишшя на ґрунті, засіяного льоном, а долина — оброблена низина і засіяна маком:

Ой на горі льон, льон,

По долині мак, мак.

 Іноді в долинах .росли сади. Взяти хоча б слова з пісні «Ой вийду я на гору»:

Ой вийду я на гору

Подивлюся в долину,

А в долині вишневий сад,

А в тім саду виноград .

На основі дослідження текстів українських народних пісень я можу зробити висновок, що в ряді ліричних пісень відтворено особливості природного середовища України, її географії. Згадуються такі географічні реалії: Дике поле — назва, що дійшла до нас з історичних глибин, що називає територію на півдні

 

теперішньої України; назви міст: Лубни, Ніжин, Прилуки, Полтава, Хорол, Київ, Жаботин, Умань та ін.; море — в значенні Чорного моря; назва самої України часто використовується в народних піснях; назва річок: Дунай, Дон, Ятрань, Ворскла, Десна та ін. Відображено в ряді пісень і особливості рельєфу України: гори, ліси, гаї, діброви, байраки, луги, бори, поля, ниви, та ін. Крім того, ці географічні реалії України вживаються не завжди у власному семантичному значенні, як засіб образної локалізації тих подій, про які співаються пісні, а й стають своєрідною по­етичною замальовкою, фоном, на якому відбуваються певні життєві ситуації, покладені в основу пісні, а також включаються в складні образні конструкції, частіше паралелізми, якими насичена українська народна лірика.

 

Календар подій
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Пошук
Українська мова

«Методичний портал»

Іноземні мови

«Методичний портал»

Вчитель інфо

Copyright MyCorp © 2024