СЦЕНАРІЙ ФОЛЬКЛОРНОГО СВЯТА "ЕТНОГРАФІЧНА УКРАЇНА"

(Звучить пісня Петренка "Україна").

Ведучий   У цьому світі ми – єдині. Сьогодні ми повертаємося до своїх животоків – одностайно, щиро, не вагаючись. Саме сьогодні, в час бурхливих історичних, політичних перемін, нам, українцям, необхідно пізнати, зрозуміти клич нашої народної традиційної культури, її одвічний гуманізм, добробут, всепрощення, доброзичливість, щиру гостинність, щоб врівноважити свої вчинки, спрямувати їх на утвердження народних цінностей, забезпечення душевного затишку усім, хто живе на землі, що зветься Україна. Запрошуємо вас в експедицію етнографічними районами нашої країни, бо ми – єдина Україна.

Ведучий                          Україна моя починається
Там, де туга моя кінчається
Край дороги, як пісня чарівна,
Починається Україна.

Ведучий                          Україна моя починається
Там, де доля моя усміхається,
І, як небо, як даль солов’їна,
Не кінчається Україна

Ведучий                          Ти даєш мені сонце погоже,
І повітря даєш, і снагу…
Не вславляти тебе я не можу
Отаку, як життя, дорогу

Ведучий                          Та коли б я була не людина,

А зелена береза була,
Я шуміла б про тебе в долині,
Твоя слава ще більше б росла.

Ведучий   Етнографічна територія українців – це той терен, на якому народ поставав і формувався. Україна – європейська країна, а український народ належить до східнослов’янської групи індоєвропейської мовної сім’ї, яка склалася дуже давно – в епоху бронзи. Складні процеси змішування різних за походженням груп населення на території України зумовили типові особливості сучасного українця в кожному етнографічному районі. З півночі на південь посилюється ступінь пігментації, змінюється колір очей, з світлого (блакитних) на темні (карі), волосся тощо. Територія України – це 6 етнографічних районів:

• Середня Наддніпрянщина
• Південь
• Поділля
• Полісся та Волинь
• Слобожанщина
• Карпати

Ведучий   Середня Наддніпрянщина.

Цей регіон ще називають Центральною Україною, або Подніпров'ям (хоча остання назва може стосуватися всієї течії Дніпра). Тому точнішою назвою краще вважати саме Середня Наддніпрянщина. Мова йде як про Лівобережжя, так і про Правобережжя. Сюди належать південні райони Київщини й Чернігівщини, південно-західні райони Полтавщини, північні Кіровоградщини, Черкащина та північно-західні райони Дніпропетровщини. Це території, де найактивніше відбувалися процеси етнічного формування українців.

Ведучий     Середня Наддніпрянщина завжди відігравала провідну роль у політичному і культурному житті України. Тут виростали значні центри торгівлі як внутрішнього ринку, так і зовнішнього, міцніли міста, що особливо вплинуло на розвиток матеріальної культури. Здавна ці терени України були густо заселені, адже сприятливі умови для життя створила сама природа краю: рівнинний, спокійний рельєф, чорноземні родючі грунти, повноводі ріки.

Ведучий   Україну можна вважати як столицю гончарства у світі, але найбільше воно розвинулось саме на Наддніпрянщині. Гончарство є найпрадавнішим ремеслом на світі, перші знахідки датують понад 20 тисяч років. 

Ведучий  "Гон"- (в перекладі з санскриту) вогонь, а "чарство", "чар"- творити, чарувати; тобто той хто чарує зі стихіями. Першим гончарем вважали, що був Бог Творець, який першу людину створив із глини. Глина це першоматерія з якої створено все на світі.

Ведучий   Ці архаічні уявлення про світобудову збереглись до сих пір у гончарстві. Ремесло було утаємничене, просто так нікому не демонструвалось, тримали в строгому секреті, передавалось виключно родовим шляхом. Коли бачили майстра за працею, то це настільки вражало, що думали дійсно - Чарівник, який може зачарувати. З гончарами навіть боялись зайвий раз жартувати, а зараз кажуть: "не святі горщики ліплять", бо знають вся магія полягає в тому, що треба сумліно працювати і коли гарно працюєш, то це виглядає справжніми чарами.

Ведучий   В Україні майже в кожному третьому селі були гончарі. Це свідчить про те, що було багато якісної глини. Село, де працювали гончарі називали осередком, в якому могло налічуватись від кілька осіб до кількох сотень гончарів. Таких осередків було понад тисячу і кожен відрізнявся за технікою виконання, орнаментами та формами.

Ведучий  Середня Наддніпрянщина прославилася на весь світ Петриківським розписом

Свою назву цей розпис отримав від назви села Петриківка, в якому він виник і побутує до сьогодні. Цими орнаментами прикрашали меблі, посуд, печі, димарі и навіть стіни хат. Причому малювати дивні візерунки в цьому українському селі на Дніпропетровщині умів практично кожен. А це пелюстки і листя, котрі в умілих руках складаються в несподівані квіти, кетяги калини, винограду, казкових птахів і навіть людей. Колись в Петриківці цим розписом була прикрашена кожна хата. Навіть говорили: "Красиво в цім селі, як в церкві". І це дійсно так, адже петриківський розпис і в наш час гідно прикрасить сучасний інтер'єр. 

Ведучий   Південь

  До південного етнографічного району належать Запорізька, Херсонська, Миколаївська, південь Дніпропетровської та Одеської областей, а також Крим. Південь, або Степовий етнографічний район можна поділити на три групи: південно-східна (Приазовья), нижньоподніпровська, південно-західна. 

Ведучий  Південь України - це неосяжний відкритий степ, який приваблював войовничі кочові племена Євразії. Завдяки цій географічній обставині південна Україна стала центром життя кочових народів, які хвилями змінювали один одного з кін. II тис. до н.е. і до XIII ст. н.е.: кіммерійці, скіфи, сармати, готи, гуни, авари, болгари, хозари, печеніги, половці, монголо-татари.

Ведучий   Переселення цих народів відбувалося зі сходу, крім готів. Вони прийшли з берегів Балтійського моря.

Поруч із скотарством, яке становило основу господарства, кочовики займалися землеробством, ремеслами. Вони володіли військовим мистецтвом, вели постійні війни, тримали в покорі сусідні народи.

Ведучий   Поділля.

Поділля відоме в українських літописах під назвою Пониззя, тобто “Русь нижня”, а з XIV ст. ця назва оформилась як Поділля, тобто “Русь долішня”. З кінця ХVІІІ ст. до початку ХХ ст. тут була Подільська губернія, до якої входило 12 повітів. Нині це території між Південним Бугом і Дністром: Вінницька область, південь Хмельницької і Житомирської, північ Одеської, східні частини Чернігівської й Тернопільської областей. 
      Ведучий   Особливості культури та побуту Поділля зумовлені історичною долею цього краю. На рубежі ХVІ — ХVІІ ст. постійні напади татар призвели до руйнування поселень, господарства, занепаду економіки та культури. Крім того, тривале проживання на Поділлі поляків спричинилося до взаємовпливів у культурно-побутовій сфері. За свідченням деяких етнографів польські жінки запозичили в українок чимало прийомів та візерунків вишивок, крою сорочок та інших елементів одягу. 

Ведучий   Давній вид народної творчості на Поділлі - плетіння з природних рослинних матеріалів. У достатній кількості була сировина, а також не потрібні були якісь складні знаряддя праці. Тому у домашньому господарстві широко використовували вироби з лози, рогози, соломи тощо. Правда, зберегти їх надовго важко.

Ведучий   Подоляни використовували верболозне і липове лико для плетіння взуття (личаки), а лози - для виготовлення кошики (корзин, кобелок, кобялок), які потрібні для збирання картоплі, моркви, буряків, кукурудзи та інших городніх і садових культур; плели з лози ясла , куди клали корм для худоби, дитячі колиски, коші (амбари), навчилися виплітати навіть стіни господарських споруд (хлівів, кошар), загорожі (плоти, тини), обплітали скляні бутлі , а з соломи сплітали вулики, мати солом’яники (зерновики), в яких зберігали зерно, капелюхи і навіть…валянки. 

Ведучий   Полісся. Волинь.

Полісся розташоване на північ від Києва й Житомира до річки Прип’ять.
А Волинь лежить на південь від Прип’яті та верхів’їв Західного Бугу.
Ліси, болота, нестача родючих земель, ізольованість від основних шляхів, культурних та економічних центрів стали причиною того, що побут, культура немов застигли у своєму розвиткові, зберегли коріння віків. Поліський край славився писанкарством

Ведучий   Чисте гладкофарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком всього Всесвіту. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пов'язують виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа).

Ведучий  Писанки виготовляли навесні перед Паскою сільські дівчата і жінки, монастирські ченці й іконописці, міські панночки, пекарі та інші. Тому й техніка декорування різнилася. На селі яйця фарбували в один колір, інколи продряпували візерунки, орнаментували воском і фарбували у кілька кольорів, тоді як у місті вдавалися до різних штучних способів - наклеювали шматки кольорового паперу, фольги, тканини, нитки. Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку.

Ведучий  Колись із писанками чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю їх на весняного Юрія котили по зеленій пшениці й закопували у землю. Великоднього ранку молоді вмивались водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні монети, що мали надавати сили й краси. Свячені писанки були оберегами житла від грому й вогню, а людей і тварин - від „лихого ока”, їх використовували як ліки від деяких захворювань.

Ведучий  Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Українська писанка в світі є символом нашого народу.

Ведучий     Слобожанщина - регіон, який утворився на роздоріжжі Дикого степу між непевними кордонами трьох держав – Росії, Речі Посполитої та Кримського ханства. Тому цей край був зоною інтенсивних контактів і взаємовпливів різних цивілізацій і культур. Сюди приходили росіяни, тікали українці від гніту Польщі, Білорусії. "Йти на слободу" означало йти на вільне населення. Звідси й пішла назва цього краю. Нині до Слобожанщини умовно входять Луганська, Харківська, частина Сумської й Полтавської області.

На Слобожанщині українці займалися бджільництвом

Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.

Ведучий  Початкове бджільництво було неорганізованим заняттям; в ущелинах скель, у лісових хащах наші далекі предки знаходили гнізда бджіл і найпростішими засобами добували так званий «дикий мед», цілком знищуючи бджолині сім'ї.

Ведучий  Найсуттєвішою віхою в історії бджільництва був винахід 1814 р. рамкового (втулкового) вулика, особливість якого полягала в тому, що під час медозбору вощина не руйнувалася, а крім того,  забезпечувався добрий догляд за комахами.   Сконструював   рамковий   вулик   український учений  Петро  Прокопович.  Він  уперше в  світі  отримав чистий  стільниковий  мед   без   попереднього   винищення бджіл. З іменем Прокоповича пов'язане також заснування 1828 р. першої в світі школи бджільництва.

Ведучий    Карпати.

(На екрані Карпати)
За рікою голубою
Три шляхи в Карпати.
Там святвечір з колядою
Вчились шанувати.
Із-під криги, із-під льоду
Гонить хвиля воду.
Нема роду переводу.
Та й не буде зроду!
Загули мости кленові,
Зацвіли зірниці.
Довкіл столу всі братове,
Біля них – сестриці.
Рід великий, край багатий,
Лине пісня з поля:
Будем долю віншувати,
Щоб вродила доля.
Щоб дала нам щастя, вроду
І живильну воду.
Нема роду, переводу
І не буде зроду.

      Ведучий   Бойки живуть на Івано-Франківщині; у південно-західній частині Рожнятівського району та в Долинському районі (за винятком його північної частини); на Львівщині: у Воловецькому, на півночі Міжгірського і Великоберезнянського районів; в Закарпатській області. Самі бойки цю назву не люблять, дехто вважає її глузливою, тому віддають перевагу назві верховинці.

      Ведучий  Гуцули живуть на Івано-Франківщині: південь Надвірнянського, Косівського та Верховинського районів; в Чернівецькій області: в Путильському та на півдні Вижницького районів; в Закарпатській області переважно в Рахівському районі.

Ведучий  Ремасла, якими займалися українці, що проживають на Львівщині, Прикарпатті, Буковині – гутництво та різьблення

Ведучий   Гутництво - виготовлення виробів зі скла — було відоме в Україні понад тисячу років. Точний час його виникнення не встановлено, але в скіфських похованнях уже знаходять намисто зі скла із вкраплюванням різнокольорових барвників. Назва промислу походить від слова "гута", що означає скловарну піч.

Ведучий   Вироби зі скла були не буденними речами, вони використовувалися як святкові мистецькі прикраси. Це був не тільки посуд, а й декоративні іграшки: півники, зайчики, баранці, а також різні свічники, намисто. Ремісники володіли різними прийомами: видування, орнаментування, кольорового забарвлення скла.
 

Ведучий   Різьблення — одна з найдавніших технік художнього декорування дерев'яних виробів. На Прикарпатті іі Буковині техніку плоскої різьби дуже часто поєднують з інкрустацією — орнаментальним оздоблення шматочками дерева, металу, слонової кістки, перламутру, бісеру тощо. Одним із видів інкрустації є інтрасія кольоровими породами дерева, який використовується для виготовлення настінних декоративних плакеток, портретів і пейзажів. Для художнього декорування дерева здавна використовувалися розписи різною фарбою (темпера, гуаш, олійні чи анілінові), які потім покривають лаком. Нині побутує ще один спосіб декорування виробів із дерева — випалювання електрошоком чи спеціальними штампами.

Ведучий   Шкідлива політика злиття народів і культур, безумовно, завдала великої шкоди українській традиційній культурі. Часто локальні особливості регіонів без розбору, бездумно переносилися самодіяльними колективами на інший грунт, складалися якісь усереднені радянські обряди, показові сценарії для художньої самодіяльності. Втрачалася самобутність, неповторність явищ культури, їх зв’язок з природою, ландшафтом краю, історичним минулим етнографічних груп українців. Нині маємо вкрай обережно ставитись до того, що не втрачено, що ще можуть передати старші покоління для нащадків.

Ведучий Є щось святе в словах. "Мій рідний край"
Для мене – це матусі пісня ніжна,
І рідний сад, від квіту білосніжний,
І той калиновий в тихім лузі гай.
Для мене - це твої стежки й мої,
І вулиці, що стоптані любов’ю,
Й пісень людські прозорі ручаї, -
Усе, що серцю рідне невимовно.

Додаток

Презентація "Етнографічна Україна"